Geschichtsportal »Die Ukraine und Deutschland im 20. Jahrhundert« Історичний портал «Україна і Німеччина у 20-му столітті»

Культурна та наукова діяльність українських емігрантів у Німеччині (1920 – 1930-ті роки)

Валентина Піскун

Міжвоєнний період в історії України й Німеччини означений пожвавленням науково-освітніх та культурних взаємин. У сучасній українській історіографії науковий дискурс зосереджений переважно навколо таких проблем: створення Української громади в Німеччині та її робота у сфері науки і культури [1]; діяльність Українського наукового Інституту в Берліні та його науковців [2], участь співробітників УНІ у культурних заходах.

Культурні події й їхній розголос

Традиції культурного і наукового увзаємнення між німцями й українцями в новітню добу були закладені представниками Союзу Визволення України та активістами в таборах для військовополонених, а після укладання Берестейського мирного договору (9 лютого 1918 р.), і встановлення дипломатичних стосунків вони значно активізувалися. У березні 1918 р. в Берліні засновано Німецько-українське товариство, метою якого було заохочення політичних, економічних та культурних відносин між обома державами. Відповідно 7 квітня 1918 р. у Києві відбулися установчі збори Українсько-німецького товариства, головою якого обрано Миколу Левитського – юриста, члена Української Центральної Ради, директора департаменту державного майна, відомого кооператора [3]. Німецько-українське товариство очолювали німецький історик, теолог і публіцист Пауль Рорбах – голова, Аксель Шмідт, історик і публіцист – генеральний секретар. Вони ж були видавцями журналу: “Die Ukraine” (з 1918 до кінця 1926 р. вийшло 34 номери), де у 1920-х роках публікували свої праці українські науковці та державні діячі: Д.Донцов, М. Лозинський, В.Оренчук, О.Шульгин та ін. [4]

Однією з перших важливих і доволі феєричних культурних подій стали гастролі Української республіканської хорової капели під керівництвом Олександра Кошиця (01 квітня – 25 липня 1920 року). «На цих заходах присутні президент Німеччини Фрідріх Еберт (Friedrich Ebert), глава уряду рейхканцлер Герман Мюллер (Hermann Mȕller), колишній рейхсміністр оборони Німеччини Густав Носке (Gustav Noske). Капела виступала в Берліні, Кельні, Зальцведелі. У пресі друкувалися темпераментні, схвальні відгуки про виступи. «Berliner Zeitung am Mittag» 29 квітня 1920 року писала: «Українець бадьорий, повний рішучості, оптимізму. Тож бачимо, як народ, що відчуває в собі силу, рветься на волю й піснею бореться за власне існування. Якби пісня була державою, то Україна ще вчора посіла би перше місце в світі». Капела ще двічі побувала на гастролях у Німеччині у червні 1921 р. і в квітні 1922 р. Загалом дала понад 30 концертів, і в пресі з’явилося понад 70 схвальних публікацій» [5]. (Див. фото №6)

Культурне життя творилося українцями, об’єднаними в різні громадські організації. У 1919 р. було створено Українську громаду в Берліні, яка об’єднала емігрантів з України, сприяла забезпеченню їхніх культурних потреб. 11-22 вересня 1940 р. відбувся Перший делегатський з’їзд Української громади в Німеччині, на якому були підведені підсумки роботи за 20 років. (Див. фото №5). У роботі з’їзду взяли участь делегати від 34 філій громади, в яких було зареєстровано 3173 члени. Почесним головою громади обрали колишнього гетьмана Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) – Павла Скоропадського [6]. (Див. фото №4). У 1933 р. у Берліні було засновано Українське національне об’єднання (УНО). (Див.фото №8). Традиційними для українських громадських організацій за кордоном були вшанування пам’яті визначних українських діячів: Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Лисенка, Лесі Українки та ін. На такі заходи запрошували німецьких друзів, українських артистів. Так, наприклад, 21 листопада 1937 року Українська громада організувала святочну академію з нагоди 25-ї річниці з дня смерті визначного українського композитора Миколи Лисенка, який закінчив у 1869 р. Лейпцігську консерваторію. З доповіддю про М.Лисенка та його творчість виступив професор Зенон Кузеля, а також прозвучали пісні українських композиторів у виконанні оперної співачки Іванни Синенької-Іваницької [7].

Із-поміж європейських країн, де у вищих школах та університетах студіювала українська молодь, Німеччина посідала друге місце після Чехословаччини. Для вступу до університетів емігранти не мали обмежень за виключенням здачі додаткового іспиту, проте студенти не завжди могли оплатити навчання. У 1921 р. було засновано спілку студентів-українців у Німеччині, яку фінансово підтримував Допомоговий комітет [8] на чолі з відомим письменником, політичним діячем Володимиром Винниченком (очолював перший український уряд – Генеральний секретаріат; Голова Директорії УНР у листопаді 1918 – лютому 1919 р.) і письменником, перекладачем та редактором Богданом Лепким. В. Винниченко з 1921 до 1925 р. жив у Німеччині. У цей час тут вийшло декілька творів автора, а також здійснені сценічні постановки деяких із тих, що були написані раніше. Зокрема, у квітні 1922 р. в Целендорфі він завершив роботу над драмою на 4 дії «Пісня Ізраїля (Кол-Нідре)»; у 1921 р. в лейпцігському театрі здійснено постановку «Die Lȕge» («Брехня»), переклад якої німецькою мовою здійснив Густав Шпехт (Gustav Specht). Він же переклав німецькою і п’єсу «Чорна Пантера й Білій Ведмідь». У кінці 1920 – 1921 р. у Берліні на основі цієї п’єси кінорежисер Йоганнес Ґутер (Johannes Guter) зняв фільм, презентація відбулася 14 жовтня 1921 року [9]. Фільм ««Die Schwarze Pantherin» виробництва компанії «Russo-Film GmbH» кінодослідниця Ольга Кирилова називає «шедевром німецького експресіонізму» [10]. Скорочена версія сценарію була опублікована з ілюстраціями з фільму в «Illustrierter Film-Kurier (ч.73, січень 1921 р.). П’єси В. Винниченка ставилися в театрах Берліна, Лейпціга, Мюнхена, хоча і не завжди мали успіх у публіки.

У першій половині 1920-х років у Німеччині жив український художник-імпресіоніст Микола Глущенко. Його навчання у Берлінській вищій школі мистецтв спонсорував гетьман Павло Скоропадський, а Володимир Винниченко посприяв організації першої персональної виставки художника.

Час від часу на гастролях у Німеччині бували українські митці. Особливою майстерністю відзначилася у міжвоєнний період визначна піаністка Любка Колесса, яка побувала з концертами в понад 70 містах і мала неабиякий успіх, вражаючи глядачів майстерністю виконання. 15 лютого 1934 р. у Берліні виступав український співак-тенор і майстерний педагог Клим Андрієнко [11]. Критики називали його голос «справжнім співочим феноменом».

Український Науковий Інститут у Берліні

У міжвоєнний період наукове життя емігрантів концентрувалося навколо Українського Наукового Інституту (УНІ) в Берліні, урочисте відкриття якого відбулося 10 листопада 1926 р. УНІ був важливим науковим осередком і своєрідним центром для самореалізації українських науковців в еміграції та підготовки молодих кадрів. Інститут був заснований Українським товариством допомоги біженцям, яке очолювала дружина Павла Скоропадського – Олександра. Директорами інституту були: відомий український політичний діяч, колишній міністр закордонних справ Української Держави, історик Дмитро Дорошенко (1926 – 1931); культуролог, який отримав німецьке громадянство, Іван Мірчук (1931 – 1945) [12]. До 1930 р. він фінансувався Товариством пропаганди української культури та науки (Verein zur Förderung  der ukrainischen Kultur und Wissenschaft), а з 1931 р. – Міністерством освіти Німеччини і став державною установою. УНІ розгорнув науково-освітню роботу, встановив відносини з німецькими інститутами та іншими іноземними науковими інституціями до сфери інтересів яких належав Європейський Схід. Важливою була співпраця зі східноєвропейською кафедрою Берлінського університету [13]. При УНІ діяла наукова бібліотека, яка на 1938 р. нараховувала понад 30000 томів книжок та журналів, доступ до яких мав будь-який зацікавлений читач [14]. Науковці УНІ брали участь у міжнародних наукових конгресах, і в такий спосіб пропагували українську науку у світі. Незважаючи на маргінальність УНІ як інституції, він згуртував навколо себе потужні інтелектуальні сили – головно в сфері соціо-гуманітаристики; свою місію – промоцію України в німецькомовному науковому середовищі вповні виконав. У дискусіях із радянськими вченими, російськими євразійцями (дискусія 1927-1928 р. між М. Трубецьким і Д. Дорошенком [15]), з німецькими вченими науковці намагалися відстоювати український наратив щодо походження українців, їхньої культури та окремішності Української держави. Із діяльністю УНІ пов’язані дві визначні наукові й культурологічні події, які мали важливе значення не лише в житті української еміграції. Передовсім – це Всесвітня виставка преси (Internationale Presse-Ausstellung) в Кельні, яка тривала з травня по жовтень 1928 р. Д. Дорошенко 7 квітня 1928 р. писав до Д.Антоновича у Прагу: «Вистава буде мати грандіозний світовий характер і триватиме шість місяців. Під час неї відбудеться 200 наукових конгресів!» [16]. Для цієї виставки емігранти збирали німецькомовні видання з різних країн, впорядкували окремий кіоск і видали, складений доктором М. Гнатишаком, «Katalog der Ucrainica in der Abteilung «Ukraine im Lichte der deutschen Presse und Literatur» der Internationalen Pressastellung 1928 in Köln». На виставці також був представлений і український радянський відділ, який мав демонструвати успіхи соціалістичного будівництва. Експонати для представлення радянської України виконав Василь Єрмилов. Це – серія з 20 альбомів «Ukraine», у яких були дерев’яні обкладинки, обтягнуті плахтами з різними малюнками для кожного видання. Дослідниця Ярина Цимбал наголошує, що: «тим українським відділенням у Кельні можна пишатися й досі, бо ще жоден міжнародний ярмарок, у якому брала участь Україна (аж до останніх виставок у Франкфурті), не перевершив дизайнерської розробки 1928-го» [17].      

Ще однією важливою подією у культурному житті стала виставка Української графіки у Берліні, яка тривала з 5 до 26 лютого 1933 р., і проходила в Державній бібліотеці мистецтв у Берліні. До участи в ній зголосилися всі українські мистецькі групи за кордонами Радянської України, і надіслали понад тисячу експонатів із приватних колекцій. Була представлена книжкова графіка, марки, банкноти УНР і окремо був уряджений відділ театральних костюмів [18]. Також підготовлено Каталог виставки [19], а сам захід мав широкий розголос у німецькій пресі [20].

Професор, мовознавець Зенон Кузеля редагував «Ukrainische Kulturberichte» [21]. (Див.фото №3). Видання спочатку виходило літографічним способом, а з №25 – друкарським, накладом 750 примірників. Видавалися також Записки Українського Наукового Інституту в Берліні («Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin») (ч. І, 1927, ч.2, 1928, ч.3 1930) (Див.фото №1), а з червня 1933 р. започатковано україномовне видання «Вісти з Українського Наукового Інституту», річник, №1 вийшов 5 червня під редакцією д-ра Зенона Кузелі [22]. У 1932 р. Міністерство освіти Німеччини за погодженням із Міністерством закордонних справ іменувало З.Кузелю доцентом Берлінського університету з дозволом викладати українську мову і краєзнавство, була створена кафедра української мови [23].

Українські науковці Д.Дорошенко, М.Антонович, З.Кузеля, І.Мірчук, Б. Крупницький співпрацювали з німецькими енциклопедіями, розмістивши там статті про Україну. У 1941 р. в Лейпцігу вийшла українознавча енциклопедія «Handbuch der Ukraine» за ред. І. Мірчука. Однією з важливих синтетичних праць з історії України стало дослідження Б. Крупницького «Geschichte der Ukraine» (Leipzig, 1939), яке в ХХ ст. витримало три перевидання.

У Німеччині зреалізували свій науковий потенціал філософ Дмитро Чижевський; історики: Ігор Лоський, Василь Кучабський, Домет Олянчин; економіст Роман Димінський; філолог Костянтин Чехович та ін.

Отже, наукова і культурна українсько-німецька співпраця у міжвоєнний період сприяла взаємному пізнанню обох народів і збагачувала їхні інтелектуальні здобутки.

***

[1] Кривець. Н. Національно-культурна діяльність української еміграції у Німеччині в 20 – 30-ті рр.. ХХ ст. https://core.ac.uk/download/pdf/38342052.pdf.

[2] Бурім Д. Науково-організаційна діяльність Д.І.Дорошенка в перший період існування Українського наукового інституту в Берліні (1926–1931 рр.). Наукові записки: Збірник праць молодих учених та аспірантів. К., 1997, т. 2, с.491–511; Кучер В. З історії діяльності Українського наукового інституту в Берліні та Українського Вільного Університету в Мюнхені. Історія науки і біографістика. 2006, вип. 1. http://inb.dnsgb.com.ua/2006-1/06kvinib.html ; Передерій І. В’ячеслав Липинський: етнічний поляк, політичний українець: монографія, Полтава: Видавництво ПолтНТУ, 2012, с.470–495.

[3] Барвінська П.І. З історії українсько-німецьких культурних зв’язків 1918-1922 рр. Вопросы германской истории. Сб. научных трудов. Днепропетровск:РВВ ДНУ, 2002, с.272-273.

[4] Детальніше про видавничу діяльність див.: Кулеша Надія. Німецькомовні періодичні видання української еміграції у Німеччині 1920-х – 1940-х рр. http://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads/Zb/NDI2009/JRN/PDF/8.pdf.

 [5] Цит. за: Пересунько Т. Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «руського мира». Місія капели Олександра Кошиця (1919-1924). К. Видавничий дім «АртЕк», 2019, с. 191 – 192.

[6] Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України), ф. 269, оп 1, спр. 196, арк. 5.

[7] Іванна Синенька-Іваницька (24 липня 1897, с.Великі Чорнокінці – 28 серпня 1988, Мюнхен), українська співачка лірико-драматичне сопрано. Дружина Сократа Іваницького. Подружжя від 1938 р. жило в Німеччині. С.Іваницький вступив до Українського наукового інституту, де разом з Ярославом Рудницьким працював над складанням Українсько-німецького словника. Детальніше див.: С. Білокінь. Іванна Синенька-Іваницька. К. : Медекол, 1997, 45 с. https://www.s-bilokin.name/Personalia/Synenka.html.

[8] В.Винниченко у «Щоденнику» за 1921 рік записав: «8 серпня. Заснування Комітету допомоги українським студентам».  Див.: Володимир Винниченко. Щоденник, т.2 (1921 – 1925). Ред. Григорій Костюк. Упоряд. текстів і прим. Олександра Мотиля. Видання Канадського Інституту Українських Студій. Едмонтон, Нью-Йорк, 1983, с.46.

[9] Див.: Володимир Винниченко. Щоденник, т.2 (1921 – 1925), с. 39, 54-55, 84.

[10] Кирилова О. Володимир Винниченко: “кінодекадент у вишиванці” (культурна історія екранізацій – 1917–2014 рр.). Магістеріум. Культурологія. 2017, вип. 68. с. 59. http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/12322/Kyrylova_Volodymyr_Vynnychenko.pdf?sequence=1&isAllowed=y.

[11] Павлишин С. Безсумнівний геній співу (К. Чічка-Андрієнко). Музика,1995, № 7-8. С. 24–25.

 [12] Збірник на пошану Івана Мірчука (1891-1961) / За ред. О. Кульчицького. Мюнхен, Нью-Йорк, 1974.

[13] Співпраця українських науковців з німецькими розпочалася ще на початку ХХ ст. Про що засвідчує, зокрема, листування О. Гетча з М.Грушевським, спогади Б. Крупницького. Див.: В.В. Тельвак, О.А. Радченко. Листи Отто Гетча до Михайла Грушевського. https://archives.gov.ua/wp-content/uploads/2020/03/20.pdf.; Борис Крупницький. Зі спогадів історика / Упоряд. вст. стаття, ком. Дмитра Гордієнка. К., 2017

[14] Вісти з бібліотеки Українського Наукового Інституту в Берліні. Вісти Українського Наукового Інституту в Берліні. 1938, №1, 31 січня, с.15.

[15] Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-ті роки ХХ століття): монографія. К., «МП Леся», 2006, с. 450-455.

[16] ЦДАГО України, ф. 269, оп. 2, спр.8 Листи Д.Дорошенка до Д.Антоновича, арк.18 зв.

[17] Цимбал Ярина. Український авангард forever. https://tyzhden.ua/Columns/50/215041

[18] Кузеля З. Вистава української графіки в Берліні. Діло, 1933, ч.27, 6.02.

[19] Katalog der Ausstellung ukrainischer Graphik in der Staatlichen Kunst-bibliothek vom 5 – 26. Febr. 1933 / Veranstaltet vom Ukrainischen Wis-senschaftlichen Institut in Berlin. Berlin : Elsner, 1933, 47 s. http://www.ifskb.de/node/44

[20] Ільницька А. Німецькомовна преса про виставку Української графіки в Берліні 1933 року. http://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads/Z/Z2011/JRN/PDF/4.pdf.

[21] Перший номер видання вийшов 1 травня 1933 р. : ЦДАГО України, ф.269, оп.1, спр. 423, арк.29.

[22] Перший номер «Вісника УНІ» містить інформації про виклади німецьких та українських професорів в УНІ, інформації про культурні події: ЦДАГО України, ф.269, оп.1, спр. 423, арк. 22 -30. [23] Детальніше див.: Подоляка Т.А. Діяльність Зенона Кузелі в Українському науковому інституті в Берліні (1926 – 1945 рр.). Наука. Релігія. Суспільство. 2009,№ 1, с.33-36. https://core.ac.uk/download/pdf/38357498.pdf.

Джерела